Ціна питання: 5 книг, які можуть змінити світ
Категорія
Блоги
Дата публікації

Ціна питання: 5 книг, які можуть змінити світ

Ігор Бондар-Терещенко
Ігор Бондар-Терещенко

Давно відомо, що будь-які зміни варто починати з себе, тим паче, якщо мова про бажання, потребу і можливість змінити світ, про що ідеться у книжках цього огляду. У будь-якому разі зміна світогляду після їх прочитання гарантована, а це чи не найголовніше у справі реформації, ревізії або хоча б якихось перемін.

Володимир Потульницький. Корона та ціна. – Л.: Наутілус, 2018

Соціальну, історичну та політичну вагу цієї книжки, випущеної в світ видавництвом, що спеціалізується на знакових речах непроминального зразка, годі переоцінити. Для порівняння єдино можна згадати «Історію Європи» Нормана Дейвіса, з якою перегукується дослідження. У даному випадку важливий контекст, в якому розглядається історія України, а саме – європейська лицарська культура Середньовіччя, в якій, знов-таки, постала Запорозька Січ, заснована нащадком Рюрика Дмитром Вишневецьким (Байдою), надовго залишившись однією з форм української державності. Якщо ж згадаємо розділи, присвячені імперії Габсбургів, історії Великого князівства Московського, а також Андрію Боголюбському та Всеволоду Велике Гніздо, то стане ясно, що перед нами масштабне дослідження шляхів інтеграції української династичної історії у світову, а також династичні історії домінуючих націй (нормани, литовці, поляки, росіяни, австрійці) в середньовічну та ранньонову епоху. «білі плями» історії при цьому зазвичай розкриваються з небаченою детальністю та компетентністю, а закоренілі стереотипи безжально руйнуються. І все це завдяки авторській методології з історіософського погляду, відродженої автором у Львівському університеті через 60 років. «Якщо історія має можливість бути перевіреною та дає нам право знайти критерії, - переконують нас, - можна на основі джерел переконливо стверджувати, що Україна, на відміну від багатьох інших націй (фіни, латиші, естонці, словаки та ін.), має не лише класичну середньовічну династичну історію (княжу), але й модерну національну (гетьманську). Саме це династичне державотворення давно вже стало світоглядним явищем для української історії». Слід сподіватися, додамо, що стане воно таким також для нашої сучасності.

Бертран Гобен. За лаштунками імперії Мюльє. – Х.: Фабула, 2018

Історія цієї родинної підприємницької групи, бізнес-імперію якої найчастіше ототожнюють з мережею гіпермаркетів «Ашан», справді дивна. Дійсно, чому ніхто з родини, маючи річний прибуток понад 36 мільярдів євро лише від мережі «Ашан», не включений до списку багатіїв «Forbes»? Автор цієї книги детально і аргументовано пояснює, мовляв, виявляється, що серед зіркових родичів немає людини, яка особисто володіла б усім багатством. Але родина - одна із найзаможніших у світі, ось чому перед нами справжня історія клану, який створив мережу гіпермаркетів «Ашан». Як сформувалася ця унікальна підприємницька структура, хто насправді грав в ній роль лідера, і що ховається за завісою таємничості, яка оточує реальне життя, діяльність і інтимну історію клану? Методи досягнення мети, які подобалися не всім - від укладення невигідної для партнера угоди до його примусу - були досить різні. Наприклад, сімейна лотерея, запрошення партнера в своє шале та інші «безневинні» бізнес-виверти, які родина Мюлье застосовувала для того, щоб збагатити і розширити свою імперію. І хоч на поверхні залишаються всього лише «успішні принципи менеджменту», але автор при більш глибокому аналізі виявляє основну причину успіху «Ашана» у зовсім іншій області, про що можна дізнатися, прочитавши його детективне розслідування.

Євген Лакінський. Мій Квебек. – К.: Нора-Друк, 2018

У світлі різноманітних еміграційних процесів нашого часу ця щира і дотепна книжка може стати справжнім відкриттям для всіх бажаючих змінити думку про усталені речі. За кількістю зламаних штампів та кліше докладна розповідь колишнього одесита, що 22-річним випускником політеху подався до Канади, аналогів у сучасній емігрантській літературі, мабуть-таки, не має. Річ у тому, що здебільшого пишуть або про заробітчанські будні, або про туристичні враження, і мало хто детально описує побут, традиції, історію та сучасне життя в далекому зарубіжжі, що стало домівкою, так, як автор цієї книжки. Кожен з розділів якої присвячений окремій сторінці життя у Квебеку – історичному краю Канади: його історії та сьогоденню, боротьбі за власну мову й національну гідність. Хоч націй у цьому краї, як виявилося, хоч відбавляй. «У цьому Вавилоні мені було класно, - тим не менш, свідчить автор. - Проте з часом зрозумів, що не все так просто. «Етнокультурні спільноти» часто тримаються «поміж своїми», особливо у першому поколінні. І не дай боже почути, що кожна з них говорить про всі інші, коли навколо «лише наші». На превелике щастя, мені довелося чути «одкровення» лише двох спільнот — україномовної і російськомовної. Проте інші ані на копійку не толерантніші».

Олександр Роднянський. Виходить продюсер. – К. : Брайт Стар Паблішинг, 2017

У цій книжці відомого продюсера ефект несподіванки працює разом із професійним викладом матеріалу. Це до того, що можна скільки завгодно сумніватися, чи може бути продюсер режисером, або більше того – сценаристом, але автором біографічного бестселера він може виявитися непоганим. І ще дещо вражає у цій непересічній книжці. А саме – те, з якою щирістю і відвертістю іноді розкриваються мотиви творчості та інші професійні подробиці вкупі з таємницями, рецептами успіху та просто подробицями «робочого» процесу. Шляхів до тріумфального завершення будь-якого проекту хоч як дивно, існує всього лише два, і обидва цілком благородні, якщо ти  патріот справи. І нехай автор книги, пояснюючи, чому саме продюсери зупиняють свій вибір на тому чи іншому проекті, згадує цілий комплекс факторів – від бажання співпрацювати з видатною особою до зацікавленості в тематиці майбутнього фільму. Бо, наприклад, історія співпраці з тим самим Андрієм Звягінцевим, якого «звинувачували в фальшивій багатозначності, пишномовній метафоричності, називали епігоном Тарковського» була з розряду допомоги несправедливо упослідженому, але талановитому автору. Те саме в роботі з  Олександром Міндадзе, коли нам кажуть, що «все було інакше», а насправді працюють ті самі людські почуття. «Я просто не міг залишитися осторонь проекту про Чорнобильську катастрофу, - згадує Роднянський. - Все, пов’язане з нею, для мене особисте, біографічне, емоційно близьке й важливе». Таким чином, «виходить продюсер» не завжди для того, щоби зробити касовим чийсь фільм, але здебільшого через те, що ніхто інший, крім нього, не бачить справжньої, значущої, потрібної не лише йому самому причини цього виходу.

Пол Каланіті. Коли подих стає повітрям. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

…Несподіванкою ця історія стала і для автора книжки, і для автора передмови, який насправді запізнався з колегою лише після його смерті. Утім, навряд чи був несподіваним діагноз, що спіткав тридцятип’ятирічного лікаря на його робочому, мовити б, місці. Адже він, довгий час пропрацювавши в галузі нейрохірургії, знав, що його чекає. Скоріше за все – і про це не йдеться у книжці, лише припускається у передмові – спрацював закон викривленої карми, наснився чужий сон, дався взнаки життєвий урок, що нарешті вистрілив страшний словом «рак». Річ у тому, що автор книжки завжди мріяв зайнятися літературою, і навіть міг би стати професором філології (ставши бакалавром і магістром з англійського письменства), настільки добре знав і любив предмет своєї таємної, як виявилося, пристрасті. Ось чому за життя, коли вже хвороба прогресувала, одним за другим стали виходити його есеї, що змушували замислюватися навіть відомих лікарів, бо писав він, все-таки, про фахові речі. Але писав так, що вони набували зовсім іншого, більш філософського значення. Ну, а в цій історії боротьби з хворобою перед нами справжній роман, в якому деякі життєві моменти осмислюються автором по-новому, особливо, коли він пише про свою дружину, теж лікаря. «Ми лежали поруч на лікарняному ліжку. Люсі спокійно, наче читаючи із зошита, промовила: - Як думаєш, чи може виявитись, що це щось інше? - Я сказав: - Ні. І ми обнялися міцно, наче щойно закохані. Минулого року ми обоє запідозрили, але не хотіли вірити, не могли». І тому ще більш несподівана, хоча й очікувана - прикінцева згадка молодої вдови про маловідомий вислів британського письменника-богослова К.С. Льюїса. «Втрата - це не кінець подружнього кохання, — писав він, - а одна з його типових фаз, як медовий місяць. Наше завдання - гідно й віддано прожити і цю фазу нашого подружнього життя».

Залишаючись на онлайні ви даєте згоду на використання файлів cookies, які допомагають нам зробити ваше перебування тут ще зручнішим

Based on your browser and language settings, you might prefer the English version of our website. Would you like to switch?