Про книгу відомого українського економіста і финансиста Олександра Савченка - у блозі Ігоря Бондаря-Терещенка на ONLINE.UA
…Практика видавання таких глибокодумних мемуарних досліджень програмного кшталту побутує, як відомо, на Заході вже давно, і ось, нарешті, дісталася наших мілководних країв. На гадку одразу спадають постаті на зразок Бжезинського чи Бальцеровича, але автор "Антиукраїнця" не менш відома особа в політикумі, тож не лише з політичної, але й історичної та економічної точки зору обґрунтовує свою націонал-патріотичну позицію.

Чому одразу згадуються поодинокі пророки часів засилля колективізму в "індивідуальних" думках, розвідках та дослідженнях? Тому що в книжці Олександра Савченка чи не вперше мовиться про вагу одинака супроти "народу", "нації", "держави" – ба навіть Системи, яка пречудово складається з усіх цих дефініцій, кидаючи їх, у свою чергу, до кошика для демагогічного сміття. Так, наприклад, автору практично здалеку, з Кембриджу, вдалося… розвалити СРСР. "Сталось так, як я просив: Захід не дав Горбачову грошей, - згадує він, – і Радянський Союз був зруйнований: передусім і волею українського народу. З того часу якимось дивним чином всі мої прогнози здійснюються". Хоч перед тим, на вікопомному з’їзді КПУ в 1990 році, як сам він пише, "мені не дали слова, але я добре пам’ятаю, що голосував, як правило, один проти всіх рішень КПУ в останній день мого перебування в партії". І так само радикально - вже про наше сьогодення, коли автор у перший день втечі В. Януковича з України наполегливо вимагав зустрічі з О.Турчиновим чи А. Яценюком, щоб запобігти виводу з країни через банківські рахунки, за його розрахунками, приблизно 5 млрд. доларів.
Тож не дивно, що автор "Антиукраїнця" вважає, що його "висновки і поради активним українцям і владі мають бути прийняті на віру переважною більшістю українців, для яких це має бути Біблією чи Торою розбудови України".
У чому ж актуальність цієї праці? Справа в тому, що книжка Олександра Савченка – це цілком доречне, доволі скандальне і без сумнівну унікальне дослідження на тему наських поразок практично у всьому – від воєн за незалежність до розмов про самостійність. Автор вважає доцільним використовувати "не стільки теоретичні знання, скільки досвід, інтуїцію і навіть інсайдерську інформацію", адже він знав, зустрічався і спілкувався мабуть з усіма президентами України, - від Л. Кравчука до П. Порошенка, а також з усіма прем’єр-міністрами: від В. Фокіна і до Ю. Тимошенко, М. Азарова, А. Яценюка (за винятком В. Гройсмана). "Майже всі вони уважно вислуховували мої поради, але дуже мало з них були реалізовані", - констатує Савченко. Якого, додамо, свого часу президент України Л. Кравчук призначив своїм головним радником для проведення радикальних економічних реформ, а для Л. Кучми, як кандидата на посаду прем’єр-міністра, він готував "досить радикальну економічну програму".
Попри конспективний виклад наших політичних та економічних поразок і перемог від часів Київської Русі до Другого Майдану, в книжці цілком логічно ставляться також суто ідеологічні запитання. Наприклад, "які якості чи риси характеру перетворюють українця в антиукраїнця?" або "чи можемо ми точно визначити, в якому разі Україна як держава, стає територією чи квазідержавою?". Відповіді (так само, як висновки) невтішні: "антиукраїнець (малорос, хохол, маленький українець, тобто людина, яка готова і звикла до меншовартості, корупції, поразок чи зрад та до глузування з себе) живе майже в кожному другому з нас", і "саме антиукраїнці, навіть в останні 25 років, суттєво впливають на формування влади, де багато антиукраїнців у квадраті".
Утім, "в краю, де сто це в першу чергу грам", як писав Цибулько, і де, як вважають в "Антиукраїнці", "меншовартість – це не виключення, а правило, де професійно і успішно за владу борються лише злочинці, демагоги та зрадники", народ розподіляється за бажанням знати чи не знати про своє власне походження і приналежність до тієї чи іншої групи ризику стати ворогом народу.
І тому, як пишуть у цій книжці, "у мислячих людей виникає питання: чому так?", а в "пересічних українців питання трохи інше: що робити та як жити краще?". До кого саме зараховує себе її читач – вирішуватиме йому самому.