Про те, яким, на його думку, є справжній український патріотизм, - Борис Кушнірук у відеоблозі на ONLINE.UA
Сьогодні мені хотілось би поговорити на таку тему, як патріотизм.
Взагалі, я не дуже люблю надто високі слова про патріотизм, і коли чую: "Ми - партія патріотів", "Патріоти мають об’єднатися", "Ці люди патріотичні" тощо, ставлюся до цього доволі критично. Тому що патріотизм – це, взагалі, таке відчуття внутрішнє.
Воно не може і не повинне бути публічним. Коли людина сама себе оголошує патріотом, то в мене великі сумніви, чи то правда, тому що любити Україну потрібно таким чином, щоби це не провокувало відчуття, що ти це робиш напоказ. Недарма в свій час такий відомий релігійний діяч, як Андрей Шептицький, казав: "Не потоком галасливих та шумних фраз, а тихою невтомною працею любіть Україну".
Читайте також: Воєнний стан в Україні: чим це загрожує
Тобто, коли людина любить Україну, то вона це робить непомітно для оточуючих, маленькими справами. Я не вірю в патріотизм, якщо людина не може дати ради навіть у своєму будинку. Якщо ви бачите подвір’я засмічене і забруднене, якщо в хаті бруду повно, то навряд чи можна вважати таку людину патріотом. Тому що патріотизм – це не розповідь про співочу Україну, про красиві лани та наші міста. Це, в першу чергу, краса навколо кожної окремої людини.
Якщо людина живе у багатоквартирному будинку, а його подвір’я забруднене, якщо в під’їзді сморід і бруд, якщо в самому помешканні у цієї людини брудно, то всі розмови про патріотизм у мене викликають, скоріше, сарказм, аніж довіру до того, що ця людина патріотична.
Патріотизм - це також відчуття, з одного боку, гордості за власну державу, а з іншого – це відчуття сорому. Сорому, коли ви бачите жебраків на вулицях, сорому, коли ви бачите, що хтось смітить на вулицях, коли на вулиці брудно, коли ви можете прийти на берег річки, а там все засмічено.
От якщо у людини є відчуття смутку й сорому, то, можливо, в цьому випадку можна сказати, що ця людина значно більш патріотична. Якщо вона, зрозуміло, намагається з цим щось зробити, вона без зайвих слів просто іде і прибирає це. Вона об’єднується з іншими людьми і допомагає - бідним, тваринам, допомагає створити щось нове, чим можна було би пишатися.
Патріотизм – це навіть не патріотизм на фронті, бо часто-густо під час боїв люди можуть діяти дуже сміливо, на рівні навіть десь авантюризму, але при цьому в звичайному житті виявляється, що вчинки цієї людини далеко не такі вже морально чисті. І повсякденне життя в цьому випадку значно більш показове з точки зору того, а чи справді людина - патріот.
Отже, патріотизм – це те, що не може, не повинно вип’ячуватись назовні. Ніхто не може сам себе оголошувати патріотом і брати сміливість заявляти, що саме його дії є патріотичними, а дії інших людей – ні. Патріотизм – це те, що людина робить кожен день.
Якщо вона робить малі справи, які покращують нашу державу, якщо вона робить те, що робить цю країну красивішою, сприятливішою щодо умов існування, освіти дітей – оце все можна вважати патріотизмом. Це те, що може і повинно рухати країною.
Але це точно не можуть бути галасливі промови та заяви і спів гімну. Це те, що має бути в душі кожної людини.
