Останнім часом у нас вийшло чимало книжок про героїв-українців, які донедавна ніяких героїчних почуттів у масового читача не викликали. Ясна річ, в силу успішної пропагандистської роботи. Нині ситуація трохи змінюється, і хоч вулиця Бандери викликає в декого гикавку, але Мазепа з Липинським успішно живуть в сучасних романах. Утім, що таке успіх, як підказують книжки цього огляду, кожен з їх авторів розуміє по своєму.
Остап Українець. Малхут. – Х.: Фабула, 2017
У цьому романі про стародавній Станіславів чимало «владної» історії, сформованої указами, законами і формулярами. Зокрема зі старих листів, які потрапляють до головного героя, молодого адвоката і контрабандиста, ми дізнаємося про таємницю, яка може змінити не лише владу, але навіть долю. Так, рідне місто героя описано в тому листуванні, як осердя лицарського ордену, що ставив собі за мету створення політичного союзу вільних країн - відновленої Речі Посполитої. Розповідаючи про долю тамтешнього бургомістра – успішного, прогресивного і тому вигаданого - автор-дебютант, застерігає, що це не історичний роман, а історична спекуляція. Тобто спроба уявити, як воно було за «за відреставрованими новим бургомістром фасадами». Хай там як, але чергова урбаністична фантасмагорія вдалася на славу, і в період від загибелі Потоцького до появи Івана Франка, карпатська столиця живе бурхливим, маловідомим, альтернативним життям своїм екзотичних героїв. Звісно, цікаво, як вони господарювали, саджали на палю чи ховалися від влади. Утім, чи були вони такими насправді, чи ні – це вже друге питання, головне пр. цьому - запропонувати свою власну модель історії, а вже її наповнення залежатиме від хисту, вдачі та мети автора. «Пам’ятаймо, що дії кожної людини приносять свої плоди — добрі чи погані, зауважує він у післяслові. - Ми, споглядаючи щось зі сторони, рідко можемо притомно бодай оцінити їхню роботу, не знаючи всього. Я не знаю всього. І тому не беруся оцінювати. Хоча дещо ми бачимо вже сьогодні».
Валентин Бадрак. Лица цивилизации. – Х.: Фолио, 2017
Утім, навряд чи будь-яка книжка про видатних осіб допоможе пересічній людині пройти тим самим шляхом перемоги. Звичайно, автор дослідження свідомий цього, і щоразу нагадує, що приклади легендарних переможців – не для бездумного копіювання, і те, що працювало вчора, сьогодні абсолютно непридатне і зовсім вже архаїчне завтра І тому в якості тренінгу більш важливо дослідити способи мислення геніїв, їхні техніки налаштування на кінцеву перемогу. Утім, найголовніше – це зрозуміти власну значущість у цьому світі. «Найбільш таємнича мить у людини – усвідомлення нею власної ідеї», – значив апологет гуманізму Стефан Цвейг. Тож на питання чим корисна його книга, автор слушно відповідає, що синтетичний аналіз особистостей може значно допомогти читачеві у створенні власної стратегії життя. Звичайно, як значать сучасні психологи, кожній людині під силу зробити те, що зробила інша, але це один з перших постулатів у філософії успіху. Натомість автор геній-стратегії в «Обличчях цивілізації» виходить на інший рівень, на якому кожен може стати не наслідувачем чужого досвіду, а творцем власної перемоги. В інакшому випадку, покладаючись лише на «комунальні» рефлекси, «стадний» інстинкт і психологію «члена суспільства», навряд чи можна досягти розвитку особистості. В контексті споконвічної суперечки між вагою цивілізації та культури, автор зауважує, як досвід двох останніх тисячоліть переконав нас у тому, що технічний прогрес «ніяк не допоміг розвитку людини, не навчив її бути щасливою, не звільнив від страждань, за останніх п'ять тисяч років людина майже не просунулася у розумінні та управлінні власними психічними процесами, в духовному розвитку».
Україна 2030. Доктрина збалансованого розвитку. – Л.: Кальварія, 2017
У цій книжці так само демонструється цілком мистецька техніка східного ґатунку з успішної реалізації всіх механізмів збалансованого розвитку України. Щодо «східної» тактики – це дослідження провідними науковими інституціями кількості тієї самої субстанції, яка налипла на гілки, крила і колеса прогресу (і це, здається, не сніг). Всього нам запропоновано 6 основних гальмівних факторів, усунення яких створить умови для економічного стрибка України. Після чого створено Нову Доктрину курсу на економіку розумного і збалансованого зростання, і вже далі запропоновано сценарій конкретних інноваційних дій. Вони теж цілком східні, безжальні, гострі та напрочуд творчі, як має бути у другому, наразі «мистецькому» підході до економічної реальності. Тобто після виявлення зайвих вад, хиб і гальмівних факторів треба спритним порухом владної руки скульптора відсікти їх від «інноваційного» тіла України, залишивши на розгляд її народу-населення-електорату чистий продукт – скульптурну, тобто витончену, вишукану і економічно вигідну модель Нової України. На подіум її вихід заплановано на 2030-й рік.
10 успішних українських брендів.— Брустурів: Дискурсус, 2017
У цій збірці демонструється не лише перевага вітчизняного сервісу, продукту чи менеджменту, і не відверта реклама того чи іншого закладу, фірми, корпорації. Перед нами історії успіху, про які розповідають власники біснесу в Україні, причому таких високих і якісних брендів, що оповідки ці видаються фантастичними вигадками. Виявляється, донедавна для відкриття своєї справи були потрібні не тільки значні кошти. «Гроші — це лише один бік медалі, - згадує свій старт один з героїв збірки. - На той час,щоби відкрити у Львові заклад громадського харчування, потрібно було зібрати 450 чиновницьких підписів». І справа навіть не в тому, що розповідають про свою діяльність вже відомі, успішні люди, чиї компанії, наприклад, вважаються «брендинговим агентством №1 в Україні», яке обслуговує «Нову пошту» і «Океан Ельзи». Крім нього тут мережа креативних ресторанів «!Fest» і Форум видавців, заправка ОККО і Український Католицький університет, IT-компані «SoftServe» і Центр сучасного мистецтва «ДАХ». Доступність викладу, інформативність подачі, корисність фактів – ось те, що робить цю книжку справжнім посібником з успіху. Головне, вірити в нього, як-от більшість з його яскравих представників у цій збірці. «На питання, коли стало зрозуміло, що бізнес вийшов на рівну дорогу й ризик позаду, він відповідає: «Це ризик завжди, просто ти маєш ним управляти. Я управляв цим ризиком і до сих пір управляю. Колись ми брали 2,7 млн, а зараз 27 млн. Цифри інші, але ризик той самий».
Ларс Фр. Г. Свендсен. Філософія самотності. Л.: Видавництво Анетти Антоненко; К.: Ніка-Центр, 2017
Говорячи про те, що успіх для різних людей має різне значення, ми обов’язово зітнемося з розумінням окремішності світу понять кожного індивіда. Так, наприклад, у книжці відомого норвезького філософа зокрема самотність може означати щось позитивне, як привілейований простір для роздумів, в якому людина наближається до істини. Утім, нас просять не плутати стан депресії з натхненням творчого одинака, адже у світі багато незбагненного, і навіть те, що доступно нашому розумінню, людина часто наповнює ілюзіями та міфами. Наприклад, публічний успіх буває оманливий, недовговічний порівняно з вічними цінностями, тому омана реальністю завжди шкідлива, хоч найбільше спотворює свідомість психологічна фальш. Автор дослідження доводить у своїй книжці, що фальш дошкуляє головному – нашій душевній рівновазі, адже ілюзорні уявлення - про щастя, любов, свободу, самотність - ведуть до неминучих розчарувань, є провісниками душевних страждань і тілесних хвороб. Утім в урбанізованому та техногенному суспільстві наша особистість – лише інструмент, за допомогою якого ми проживаємо своє життя, і його можна і потрібно удосконалювати. Будучи колективним створінням, людина залишається самотня, коли вже не може діяти, як інструмент, старіє, набуває депресивного синдрому, зрештою, стає самотня. Однак, як, знов-таки, застерігають нас у цій книжці, при цьому вмикаються захисні механізми, і не кожен зі старих людей хоче жити з молодими, в родині. Найшвидше кількість людей, котрі живуть самі, зростає в Китаї, Індії та Бразилії, як дізнаємося з «Філософії самотності»,. Тож якщо в 1996 році людей, що вели домашнє господарство самі, було 153 мільйони, а в в 2006 році ця кількість збільшилася до 202 мільйонів. Відповідно, маємо ще менш втішні результати в наш час, і автор розповідає, як до цього спричинилися ті чи інші «філософські» чинники.
