Новая дружба Путина и Эрдогана: реальные и не очень угрозы для Украины
Категория
Блоги
Дата публикации

Новая дружба Путина и Эрдогана: реальные и не очень угрозы для Украины

Михайло Гончар
Михайло Гончар

Про те, чим загрожує Україні зближення Володимира Путіна та Реджепа Таїпа Ердогана, й чому в новій енергетичній дружбі Росії та Туреччині все не так однозначно, навіть напередодні зустрічі двох президентів 9 серпня, - у відеоблозі Михайла Гончара на ONLINE.UA

Турецька тема залишається в центрі уваги. Для України вона важлива в кількох контекстах. Перший - те, що пов’язано з можливою реанімацією проекту «Турецький потік» (газопроводу в обхід України, - ONLINE.UA), про що було повідомлено після зустрічі відповідальних осіб Росії і Туреччини (і про що вже сказав сам Ердоган, - ONLINE.UA). Цей проект схвилював багатьох в Україні зі зрозумілих причин, оскільки разом із «Північним потоком-2» реалізація «Турецького потоку» призведе практично до обнулення транзиту газу через територію України.

Також цей проект схвилював Європейську комісію, яка випустила відповідну заяву про те, що вона стурбована. У притаманній манері: Єврокомісія або «стурбована», або «глибоко стурбована». Стурбована тим, що даний проект створює проблеми для транзиту газу через Україну. В цьому плані спрацьовує своєрідна європейська солідарність з Україною. Це важливий момент.

Звісно, коли в пресі зустрічаються повідомлення про «Турецький потік», певною мірою, це є серйозним перебільшенням. Проект як такий ще не сформований. А коли турецький винищувач збив російський літак, відносини РФ і Туреччини, в тому числі, в енергетичному секторі, були заморожені практично.

Турецька сторона тоді ще, в 2015 році, закидала Росії, що вона не має детальної проектно-кошторисної документації на реалізацію цього проекту. Себто, є ідея «Турецького потоку» як своєрідний замінник іншого проекту, «Південного потоку», що зазнав фіаско. Тому, коли зараз російською стороною поширюються чутки, що мало не завтра проект буде побудовано, реалізовано, і Україна буде вирублена по транзиту, насправді, так не виглядає.

Багато невирішених питань є. Як суто по проекту, так і в контексті російсько-турецьких відносин, передусім, виходячи з того, що в енергетичній сфері відносини Росії і Туреччини не є співпадаючими. В одному аспекті вони є доволі конфліктними, а саме: Анкара має амбітні плани реалізації проекту, який можна умовно назвати «Весь східний газ в Європу через територію Туреччини».

Під східним газом мається на увазі не тільки газ із Азербайджану, з Каспійського моря, але також із Центральної Азії, передусім Туркменістану. Так само з Ірану, Єгипту. Це все відповідає стратегічним інтересам Європейського Союзу, зокрема, в рамках ініційованого ще в минулому десятилітті мега-проекту Європейської комісії під назвою «Південний енергетичний коридор».

«Південний енергетичний коридор» має пройти через територію Туреччини. Туреччина спільно з Азербайджаном практично вже реалізують цей проект. Це вже точно проект, оскільки газопровід TANAP транстурецький (в обхід Росії, - ONLINE.UA) вже будується. Так само, як розпочинаються роботи із будівництва продовження TANAP по території Європи, починаючи від Греції, закінчуючи півднем Італії: трансадріатичного газопроводу, по якому десь наприкінці цього десятиліття, швидше за все, до 2020 року, перші обсяги азербайджанського газу надійдуть. Через Грузію і Туреччину - в Європу, а саме – у балканські країни, Албанію, на південь Італії.

Це не може не хвилювати Росію, яка розцінює будь-який кубометр чужого, не свого газу на території Європи, як конкурентний газ. А далі мова йде про більш серйозні обсяги туркменського газу, що мають прийти в Європу також через Каспій. Там збудувати 200 км транскаспійського газопроводу – все, що необхідно. Через Каспій, Південний Кавказ, ту ж Туреччину і далі в Європу. І там вже йдеться про дуже серйозні обсяги.

І Туреччина є найактивнішим гравцем, який, практично, починаючи з кінця 1990-х років, намагається реалізувати проект транскаспійського газопроводу, звичайно, перш за все, намагаючись погодити позиції Туркменістану і Азербайджану, які є дещо конкурентними. Зараз така ситуація, коли Азербайджан і Туркменістан нібито домовились. Європейська комісія цьому також посприяла – підписані відповідні меморандуми, проект має ось-ось перейти в практичну фазу.

І тому не випадково Росія зараз пропонує Туреччині реанімувати «Турецький потік». Вона просто хоче своїм газом, який мало того, що піде в обхід України, замістити, не допустити появи в Європі додаткових обсягів газу з Центральної Азії. І тут Росія готова йти доволі далеко. Але й Туреччина не буде здавати свої позиції.

За ці понад півроку кризових відносин між Туреччиною та Росією, після інциденту зі збитим Су-24, Анкара зробила для себе доволі чіткі висновки, вивчила уроки. Один з них полягає в тому, що енергетична залежність від Росії має бути зменшена. І такі можливості у Анкари є. Тому вона форсувала питання з реалізацією амбітних проектів із транспортування газу з Центральної Азії, з Туркменістану до Європи. І до самої Туреччини так само.

У цьому контексті характерно, що наприкінці цього року має відбутися саміт, швидше за все, це буде в Ашгабаті, між Туреччиною, Азербайджаном та Туркменістаном щодо конкретних кроків у реалізації цього амбітного проекту – туркменський газ в Туреччину і Європу через територію Південного Кавказу і Туреччини.

І тут настає цікава конфігурація. З одного боку, Росія та Туреччина намагаються відновити традиційні партнерські взаємини, особливо на тлі того, що Європа, по суті, виштовхує Ердогана і штовхає його в обійми Путіна. З іншого боку, конфлікт інтересів між ними зберігається. І, безперечно, Москва пропонуватиме на зустрічі в Петербурзі 9 серпня між Ердоганом і Путіним різні варіанти, як вилаштувати російсько-турецький стратегічний альянс.

Можливо, він не буде стратегічним, швидше, він буде ситуативним. Але мова може йти не тільки і не стільки про енергетичну конфігурацію можливого альянсу - там, де є такі конкурентно-партнерські відносини між Москвою і Анкарою. Мова може йти й про інші варіанти, які, знову ж таки будуть нас торкатися. І можуть негативним чином впливати на становище навколо України.

Що мається на увазі? Відомо, що для Туреччини болючою проблемою є курдське питання. Схід країни - це територія Турецького Курдистану, курди давно ведуть боротьбу за створення незалежної держави, не тільки в Туреччині. Якщо вони мають певні успіхи на території Іраку, де фактично існує така курдська "держава", то на території Туреччини, де мешкає найбільше курдів, ведеться збройна боротьба. Вона була поновлена минулого року, а перед цим півтора десятиліття діяв режим перемир’я.

Туреччина занепокоєна цією проблемою. Особливо вона занепокоїлася цим після того, як бойовики Робітничої партії Курдистану знищили з російського переносного зенітно-ракетного комплексу «Стріла» вертоліт турецьких військово-повітряних сил. Причому зробили це демонстративно, в Youtube з’явилися відповідні кадри, де видно, що все це робиться з російської зброї.

Себто, Москва натякнула Анкарі, що рахунок 1:1: ви збили наш бомбардувальник Су-24, ми знищили ваш вертоліт американського виробництва. Можемо зробити й куди більше, натякає Москва. А минулого року, якраз в ці дні рік тому, бойовики з Курдської робітничої партії підірвали протягом шести тижнів чотири основні трубопроводи, які йдуть через схід Туреччини: нафтопровід «Баку-Тбілісі-Джейхан», газопровід «Баку-Тбілісі-Ерзурум», газопровід з території Ірану і нафтопровід «Кіркук-Юмурталик» з Іраку в Туреччину.

Зрозуміло, що це теж натяк з боку Москви Туреччині: не варто реалізовувати якісь амбітні мега-проекти, не порадившись із Москвою, бо рука Москви може в один прекрасний момент перервати їх функціонування. В Анкарі цей натяк зрозуміли.

І в цьому контексті є ризик того, що Москва, яка відчуває серйозний дискомфорт від проблеми кримських татар, може запропонувати своєрідний розмін Анкарі. Ми не втручаємося і не підтримуємо курдський рух опору на території східної Туреччини, а ви займаєте іншу позицію щодо російської окупації Криму й не підтримуєте кримських татар.

Не факт, що така оборудка може відбутися, звісно, про неї ніхто не буде повідомляти. Але з часом ми відчуємо, наскільки далеко Ердоган і Путін можуть зайти у своїх відносинах.

Оставаясь на онлайне вы даете согласие на использование файлов cookies, которые помогают нам сделать ваше пребывание здесь более удобным.

Based on your browser and language settings, you might prefer the English version of our website. Would you like to switch?