Про те, який висновок можна зробити з офшорного скандалу - у відеоблозі Олександра Михельсона на ONLINE.UA
Панамагейт, чи так званий офшорний скандал, ще щонайменше кілька днів труситиме світ і - хоча й періодами, але, як мінімум, найближчі пару років - Україну. Нагадаю, хакери – принаймні, так говорять постраждалі – викрали частину даних однієї панамської фірми, яка займалася організацією офшорних компаній в інтересах кількох світових лідерів, включаючи російського президента Путіна, в інтересах кількох десятків політиків менших рангів та значної кількості нібито простих бізнесменів. Серед цих світових лідерів опинився і український президент Петро Порошенко. Власне, він став не єдиним українцем, який фігурує у цьому Панамагейті, проте, очевидно і зрозуміло, найбільша увага в Україні була прикута саме до нього.
Офшорні компанії використовувалися різними політиками у різних цілях. Як вже видно з абсолютно всіх експертних коментарів, пояснення самого Порошенка та його юристів відповідають істині. Його конкретно компанія, чи кілька компаній, створені цією панамською фірмою в його інтересах, були задіяні у так званому виведенні в сліпий траст майна корпорації Roshen, яке Порошенко обіцяв продати, обіцяв публічно ще під час своєї президентської кампанії майже два роки тому.
Власне, проблеми тут виявилося дві. Перша цілком очевидна. Так, як це подали журналісти Громадського ТБ, виглядало, наче підлий Порошенко чинив злочини і ухилявся від оподаткування; загалом офшори у всьому світі дійсно здебільшого існують саме для цього. Причому цинічно – як, знов-таки, прямо сформулювали журналісти Громадського – робив це в той час, коли українські війська зазнавали серйозних втрат в Іловайському котлі, і, як говорять колеги з Громадського, замість перейматися обороною країни, цей нехороший чоловік займався власним бізнесом.
Це все перемежовувалося кадрами з пораненими, кадрами жертв і, звичайно, це була журналістська маніпуляція: те саме змішення їжа з вужем, як кажуть (до речі, росіяни), в розрахунку сильніше вдарити по нервах, по емоціях глядача, а не просто донести дійсно суспільно важливу інформацію. Це факт досить очевидний, який, хоча і зі скрипом, визнала редакційна рада Громадського.
Та є два нюанси, які стосуються саме президента і всієї президентської раті. Перший – не все те добре, що законно. Гаразд, поки що ми не маємо навіть свідчень, що Порошенко мінімізував чи оптимізував би оподаткування свого бізнесу за допомогою цієї панамської фірми, і вже, тим паче, він не скоїв відвертого карного злочину. Проте, ми бачимо реакцію інших світових лідерів і політиків, задіяних в цьому скандалі. За винятком Путіна, з точки зору якого на нього, як завжди, ополчився весь світ. Всі інші, натомість, реагують досить нервово – ніби подає у відставку прем’єр Іспанії, відійшов від виконання обов’язків (хоча, за даними на середину дня середи, ще не подав у відставку) прем’єр Ісландії. Досить стурбованими виглядають у цій ситуації й решта задіяних осіб. Тому що саме слово «офшори» і сама схема мінімізації-оптимізації податків за допомогою таких інструментів хоч і легальна, проте ніяк не може виглядати моральною для політичного лідера, який за визначенням має бути зацікавлений в тому, щоб розвивати в своїй країні бізнес – не свій власний, а загалом. І розвивати цей бізнес так, щоб він був чесним, і, звичайно, повинен сам подавати приклад чесності.
І тут ми переходимо до другого питання – до інформаційної складової, вже не з боку журналістів, а з боку держави.
Як влучно сформулював мій колега Єгор Чечеринда, у Порошенка було б значно менше проблем сьогодні, якби все те, що він пояснив про свої офшори і трастові фонди зараз, він пояснив би тоді, коли підписувались відповідні угоди, і навіть ще на тій стадії, коле це планувалось.
Зовсім нескладно, насправді, тому, хто може винайняти команду юристів міжнародного рівня, винайняти ще й кількох спеціальних людей, які б займались піаром, тобто донесенням цієї інформації до громадськості. Адже, нагадаю, піар – це не реклама, це зв’язки з громадськістю. Нехай би юристи розробляли план дій, повідомляли цим спеціальним людям те, що можна повідомити. Ці люди формулювали б це нормальними словами для президентської прес-служби. Нехай би неофіційні групи пропагандистів і піарників, які теж є у президента і його адміністрації, поширювали ці меседжі у соцмережах, нехай би відповідні компетентні люди ходили на інтерв’ю до звичайних, нормальних, не якихось там ручних ЗМІ та розповідали про те, що існує от такий план, він може зайняти рік чи два, але загалом це отакий план передачі активів президента в управління міжнародній компанії. Чи Ротшильдам, чи зеленим чоловічкам (маю на увазі марсіанських, а не тих, що в Криму), чи дідьку лисому – кому завгодно. Це можна було б зробити, це не потребувало великих зусиль. Але, як у абсолютній більшості інших випадків, президент зробив гучну заяву на рівні розуміння так званих простих людей: «Я продам!», і забув про це. Або складається враження, що забув. Тоді як звичайна людина чекає: ну, ти продаси - давай, це ж діло нехитре.
В усьому, майже в усьому – від таких серйозних речей, як Мінський процес, до такої начебто дрібниці, як обіцянка своїм коштом полагодити частину вулиці Грушевського, що постраждала під час боїв – в усіх цих речах Порошенко любить зробити гучну заяву, після чого або ніяк не діяти, аби діяти абсолютно непублічно, а потім ображатися через скандали.
Пане президенте, це природно, і так буде тривати, якщо ви будете і надалі так поводитись. А схоже, президент поки що не збирається змінювати цих підходів. А що стосується конкретного офшорного скандалу, то тут, боюся, Петрові Олексійовичу вже щось виправляти пізно. Думати, пане президенте, вам і вашим радникам треба було раніше. Тут не було особливої мудрості.
