Попри всі історичні правди, в книжках цього огляду мова про те, що завжди залишається за лаштунками героїчного дійства. Соціальна драма, готичний роман, трилер чи підліткове фентезі – у кожному з цих жанрів існує те головне, що впливає на стиль, рухаючи сюжетом і діями персонажів.
Гіларі Мантел. Вулфголл. – Х.: Фабула, 2017
У цьому романі цілком реалістично показано період у житті людини, яка увійшла до історії як хитрий політик, мужній полководець, вірний підданий короля. Але мало хто знає, що справжня історія сходження героя на вершину слави розпочалася у ранньому віці, коли йому допомагала жінка, а саме - сестра, тож книга недарма починається зі сцени, в якій майбутню «історичну постать», а саме - Томаса Кромвеля, видатного англійського діяча ХVІ століття, що витягнув країну з мороку громадянської війни, в якому вона опинилася – мало не вбиває рідний батько. І це все те з того «великого», що бачила героїчна жінка, прагнучи захистити брата! В якої, знов-таки, ховається від батька юний Кромвель, і вже звідти тікає з дому. Таким чином, стає зрозуміло, чому причиною вірності ідеалам Батьківщини у головного героя роману стають не моральні чесноти (підкуп, лестощі – ось ті «дипломатичні» важелі, які використовує Кромвель), а психологічна травма дитинства. Батько-деспот, який, повторимо, бив і знущався з дитини, несподівано виявився тією людиною, що сприяла її подальшому становленню, яке почалося із втечі з дому. «Невже десь на світі є люди, що не б’ють своїх дітей? – замислюється юний Кромвель. - Йому вперше легшає на душі; він думає: є інші місця, кращі». Хоч насправді це чудовий історичний роман, і здивувань у ньому не менше, ніж синців на тілі майбутнього політичного генія, отриманих замолоду.
Богдан Кушнір. На лінії зіткнення. Любов і ненависть. – Х.: Фоліо, 2018
Тим часом історія у цьому гостросюжетному романі перегукується з сучасними подіями у світі шпигунських пригод. Працюючи під дипломатичним прикриттям, офіцер української розвідки Семен Вергун опинився у скрутній ситуації, тобто на грані провалу. Який, додамо, не забарився. «Волков вивчив усіх московських знайомих Вергуна, але жодний з них не мав відношення до цієї директиви. Або контррозвідка щось проморгала, або Вергуна використали наосліп, підсунувши йому цілком таємний документ. Всі крапки над «і» мав поставити допит». Крім втрати доброго імені, шляхів відступу та можливості продовжити роботу, головний герой був також отруєний російськими «колегами» невідомим психотропним препаратом. Виживши, але втративши все після акту ворожої контррозвідки та в результаті гучного скандалу, він усамітнився на дачі в лісі та обмірковував помсту. Чи було йому страшно протягом всіх операцій, які проводилися на грані життя та смерті? Чи знайшов він відраду, коли опинився на фронті, зустрівши там свого особистого ворога під час боїв на Сході України? Про це можна дізнатися, лише занурившись у карколомні події цього психологічного роману.
Виктор Хорунжий. Дженнифер. Обитель скорби. – К.: Саммит-книга, 2018
Історія в цьому романі про шістнадцятирічну дівчину, чиї батьки загинули в автокатастрофі за дивних обставин, то завмирає, то мчить у шаленому темпі. Кошмари з чудовиськами, які бачить лише вона, привели героїню до психлікарні, де нарешті виявилися таємні механізми, які рухають і її долю, і сюжет. Пацієнти тут схожі на жертв, а персонал – на маніяків і катів, особливо холоднокровний господар цієї «обителі скорботи». Але навіть він не вирішує всього у цій містичній історії, і листоношу по чергову душу надсилає до лікарні хтось інший. Чи вдасться героїні з її друзями з палати-камери дізнатися правду, вкотре спробувавши втекти, чи краще дослухатися порад жінки, яка являється їй уві сні? Або вже дочекатися кращої маминої подруги, яка за листом, переданим на волю, зявиться до лікарні? Які таємниці знає вона? Хто насправді сама дівчина – героїня цього роману в кращих традиціях готичної літератури – і який із світів, що вона бачить, справжній? «Обернувшись, она схватила первое, что попалось под руку, - тяжелый стул с дубовой спинкой, и изо всех сил обрушила его на голову оборотня. Раненый, а теперь и оглушенный, зверь взвыл пуще прежнего и окончательно рухнул на пол. Нанеся еще один удар, Дженнифер остановилась. На нее смотрели красные, налитые кровью глаза волка-чудовища. Смотрели почти осмысленно. И - показалось ей или на самом деле - злоба и ярость в его взгляде сменились чем-то, напоминающим облегчение».
Сергей Пономаренко. Зеркало из прошлого. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018
За сюжетом цього історичного трилера все обертається довкола головного артефакту, а все решта – лише декорації. Зустрічі в садибі графа-мецената Тарновського, власника Качанівки, де бувають художник Акулов, літератор-початківець Безсмертний, музикант Войтенко і поэт Лисицін схожі на романтичний водевіль, якби не реалістичний сюжет роману. Який невдовзі переходить у нашу сучасність. Від початку ж все відбувається у відомому маєтку на Чернігівщині, гостями якого були М.Гоголь, М.Глинка, Т.Шевченко, і де Марко Вовчок познайомилася зі свої видавцем П.Кулішем. «Многие в имении проживали месяцами, а то и дольше, даже почивали и после смерти, как похороненный здесь близкий друг Шевченко художник Григорий Честаховский. Да и Тарас Григорьевич, стараниями Василия Тарновского-старшего, едва не нашел тут свое вечное пристанище — это предложение мецената серьезно обговаривали друзья великого Кобзаря. И когда оно не было принято, Тарновский выделил крупную сумму на похороны и памятник Т. Г. Шевченко». На тлі цих історико-літературних подій відбувається основна дія роману, і трагедія, що стається на йог почату, а саме – вбивство юної героїні – здається, може вплинути не лише на долю відомих героїв, але й на наше власне розуміння історії та її глибинних процесів. Тим паче, якщо зважити, що трагедія тягнеться у наші часи, і молодий житомирський фотограф, з’ясовує, що має спільне родове коріння з «історичним» вбивцею дівчини. Крім того, спілкуючись по службі з ув’язненими убивцями-маніяками і вплутавшись у кримінальну історію, юнак раптом виявляє, що існує так званий «ген убивці», а «прокляте дзеркало» може таїти у своїх глибинах страшні родинні таємниці.
Таня Малярчук. Mox Nox. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2018
Так само, як колись у Пєлєвіна в «Еmpire V», у Малярчук світом та історією правлять та рухають… кажани. Хоч і не вампіри, як у російського постмодерніста, але до конкурентів у вигляді комахоїдних тваринок ставляться «по-дорослому», що нагадує, звісно, гоніння на християн у давні часи. Оскільки прикарпатська міфологія у нашої авторки змінилася на «апокрифічну» біблійну історію. Так само присутня у повісті тема Раю, який, виявляться – наче за екзистенціалі́змом Сартра і Камю – можна здобути на землі, оскільки людина (чи пак, кажани, бо люди всі самотужки, а не внаслідок техногенних катастроф, так би мовити, вимерли) сама керує своєю долею. Головна героїня шукає, і, можливо, знайде, а дітям залишається ознайомитися з черговою екзотичною моделлю світобудови, прикрашеною стародавніми, але не старомодними міфами. У принципі, весь цвіт станіславського феномену в літературі, молодшою галузкою якого вважається творчість Малярчук, перехворів свого часу на такі антропологічні пошуки, коли чи то смереки, а чи мурахи могли правити світом, але цього разу, судячи з назви книжки, для цієї тематики настають ще більш темні, «нелюдські» часи безбожного існування.
