Про те, які завдання має виконати новий голова Нацбанку України - у блозі Бориса Кушнірука на ONLINE.UA
Нещодавно було оголошено про відставку з посади голови Національного банку пані Гонтаревої. Лунало багато критичних зауважень на її адресу, були і позитивні оцінки.
Я якраз відношусь до тих, хто, в першу чергу, дуже високо оцінює ту роботу, яку виконав Національний банк щодо очищення банківської системи. Якщо ми усвідомлюємо, що відбувалося, то станом на середину 14-го року, коли пані Гонтарева прийшла на посаду голови Національного банку, фактично вся банківська система була суцільним банкрутом.
Виключимо лише декілька банків з західним капіталом - всі інші банки були банкрутами - власні зобов’язання у них були більші, ніж їх активи. Тобто, з точки зору банківського нагляду їх потрібно було закривати всі, ці банки, а, зрозуміло, що це був би повний параліч.
Тому завдання Національного банку полягало в тому, щоб, з одного боку, виводити з ринку тих, хто є безнадійним, хто зловживає, хто здійснює операції відмивання коштів, хто займається просто створенням пірамід і викачуванням коштів з ринку з очевидною подальшою метою банкрутства банків, і, в той же час, намагатися спасти ті банки, які можуть бути врятовані.
І тому, нажаль, саме по тим банкам, які намагалися врятувати, але в яких власники замість того, аби займатися пошуком механізмів залучення додаткових капіталів і спасіння банківських установ, займались їх остаточним розкраданням і виведенням коштів з цих банків, виникли певні звинувачення на адресу Національного банку – а як же він це не проконтролював?
Хоча, насправді, ті, хто хочуть вкрасти, вони завжди знайдуть значно більше можливостей, ніж ті, хто може їх контролювати в тому, що вони це роблять. Тому що часто-густо можна вкрасти кошти, формально не рухаючи жодної копійки з точки зору переведення коштів з рахунку на рахунок. Лише в паперовому вигляді, через документи, можна вивести величезну суму активів, що, до речі, і робив в останню ніч, як стверджує голова Національного банку пані Гонтарева, менеджмент "ПриватБанку".
Таким чином, умовно кажучи, завдання якраз полягало в тому, щоби почати виводити всі ці банки з ринку, і при цьому намагатися врятувати ті банки, які можна було врятувати. В тому числі це стосується і російських банків, банків з російським капіталом. Тому що, умовно кажучи, встала та сама дилема: якщо їх закрити негайно, то в цьому випадку доведеться виплачувати доволі значні кошти з Фонду гарантування вкладів. Таким чином, нам би довелось ще і від 20 до 30 мільярдів гривень витратити на компенсацію вкладів громадян, це вже не кажучи про втрати інших фізичних і юридичних осіб, які би втратили свої кошти в цих банках.
Отже, з цієї точки зору, для мене особисто, очищення банківської системи – це є величезна заслуга пані Гонтарєвої, і ті зміни в законодавстві, нормативні акти, які були ухвалені Національним банком в цей строк, суттєво роблять систему прозорішою, стабільнішою, і перебачуванішою.
Інша справа, що в мене є суттєві розбіжності з Національним банком щодо грошово-кредитної політики. Я категорично переконаний, впевнений в тому, що неможливо забезпечити стабільність національної валюти, якщо в країні сировинна економіка, якщо все залежить від ціни на сировину на зовнішніх ринках, якщо 70% експортної виручки – це виручка від експорту сировини: в цьому випадку стабільність національної валюти, стабільність взагалі економіки, бюджету, стабільність банків, повністю залежить від того, в якій мірі ціни на сировинні товари на зовнішніх ринках: вони зростають - ситуація покращується, вони знижуються – ситуація погіршується.
І вплив уряду і Національного банку в цьому випадку на стабільність національної валюти практично мінімальний. Отже, питання якраз полягає в тому, що і завдання уряду, і завдання Національного - сприяти розвитку не просто економіки, а розвитку переробних галузей економіки, з більшою доданою вартістю, які не залежать настільки від коливання цін на зовнішніх ринках.
І от в цьому якраз у мене суттєві розбіжності з Національним банком, бо його усвідомлення макроекономічної логіки, активної позиції Національного банку щодо того, що він має сприяти, особливо в перехідних економіках, розвитку національної економіки, є, можливо, навіть більшим пріоритетом, ніж так звана стабільність національної валюти, на яку Національний банк в перехідних економіках не дуже може навіть впливати.
І я якраз дуже занепокоєний тим, хто ж може очолити Національний банк після того, які піде пані Гонтарева. Бо якщо, як і раніше, у нас будуть шукати голову Національного банку, яка має 10-річний строк керівництва банківською установою, ще когось, хто має роботу в державних органах влади, але при цьому якщо людина не володіє глибоко професійними знаннями макроекономіки (а очолювати Національний банк має в першу чергу макроекономіст, тобто, людина, яка володіє дуже потужними знаннями і вмінням аналізувати і світовий досвід, і українську ситуацію щодо макроекономічної ситуації, і те, яким чином Національний банк може стимулювати розвиток економіки) – якщо такої людини не буде на посаді голови Національного банку, то в цьому випадку ми продовжимо біг по тому колу, по якому ходили всі роки незалежності.
Тому що, на превеликий жаль, саме не дуже вдала політика Національного банку, при всіх керівниках, які там були, так звана "політика дорогої гривні", призвела до того, що ми мали невигідність для існування переробної галузі в Україні. Все примітизувалося і зводилося лише до виробництва сировинних товарів або, в кращому випадку, напівфабрикатів.
Тому якраз і роль голови Національного банку може бути визначальною з точки зору того, щоб ця політика так званої дорогої гривні, дорогих коштів, змінилася на політику максимального сприяння розвитку переробної галузі в економіці України.
Отже, від того, хто буде головою Національного банку, залежить справді дуже багато, і я дуже розраховую, що в суспільстві буде усвідомлення, що ми маємо шукати саме макроекономіста, а не просто людину з 10-річним досвідом на керівних посадах в банківській системі.
