Одна з найважливіших і найпотрібніших прочитаних цьогоріч книг – "Плем'я. Про повернення з війни і належність до спільноти". Буду всім радити і дарувати, бо Юнгер чітко описав те, що має знати українське суспільство для здорового існування. Зберігаю тут найкорисніші для себе думки автора. Читайте їх. Але краще – читайте книгу.
Під час кожного потрясіння ми заново відкриваємо людяність та відновлюємо свободи. Ми заново вивчаємо деякі істини про звʼязок між щастям та безкорисливість. І ми як ніколи відчуваємо, що поза групою виживання немає. Це створює звʼязок між людьми і у спільноті, який давно втрачений. Це дуже сильне відчуття, одне з первісних.
Проблема війни полягає не так у травмі полі бою, як у повернені у суспільство. Кожен 4 волонтер корпусу миру відчував депресію після повернення додому. Відновлення від будь-якої травми після війни залежить від типу суспільства, до якого належить людина. Існують типи суспільств, які полегшують цей процес. Сучасне суспільство до них не належить. Так і з'являється «Відчуження після війни».
Під час бойових дій досвід людей постійно коливається від най найкраших до найгірших часів. Інколи протягом дня чи навіть години. Багато хто прийшов на війну дуже молодим. І це лишається найсильнішим досвідом.
Коли люди активно залучені до спільної справи, їхнє життя має мету(що впливає на емоційний стан). Це відчуває людина у війську. І це відчуття часто втрачається, коли військовий повертається у мирне життя.
В Ізраїлі найнижчий досвід птср. Чому так? Бо значна частина суспільства дотична до війська та війни. Вони мають спільний досвід, військо є частиною життя. Що ближче широкий загал буде до реальних боїв, то краще розумітиме війну. І менше труднощів буде у військових, коли вони повернуться додому
Єдина роль, яку солдатам не можна брати на себе на полі бою, — роль жертви. Бо через пасивність, притаманну жертвам, вони можуть загинути. Ця роль є такою ж небезпечною і у мирному житті. Суспільство і соціальні програми нав'язують ветеранам роль жертви. А мало б навпаки - допомагати перейти на проактивну роль мирного часу.
Протестувати проти аморальної війни так само почесно, як і брати участь у моральній.
Теорія самовизначення. Людям потрібні там речі, щоб відчувати задоволення:
Людям потрібно почуватись компетентними у тому, що роблять
Відчувати себе справжніми у своєму житті.
Усвідомлювати звʼязок з іншими
Внутрішні гарантії людського щастя. Які переважають зовнішні (краса, багатство). Сучасні люди більше акцентують на зовнішніх. І це веде до депресії. Економічні та маркетингові чинники суспільства сконструювали середовище, яке максимальго збільшує споживання за рахунок довгострокового зниження благополуччя.
Ефект відчуження, який багатство та модернізація здійснюють на переживання людського досвіду, починається практично з народження і практично не зникає.
Сучасне суспільство — це розгалужений і нерівномірний безлад, де людям може зійти з рук будь-яка несправедливість і шахрайство. Усвідомлювати цю несправедливість дуже руйнуюче, але бути частиною її - ще устократ гірше.
Сучасне суспільство —неймовірний анонімний безлад, де людям може зайти з рук будь-який рівень несправедливості. І їх не спіймають.Близько 3% людей у США, які отримують соціальну допомогу по безробіттю, обманюють державу. Це коштує США2 млрд доларів на рік. У племінному суспільстві таке б каралось. У сучасному світі, через перенасиченість процесами, це важко відслідкувати.Шахрайство у приватному і державному секторах може коштувати кожному домогосподарству приблизно 5,000 $ на рік. Тобто всі види шахрайства, які існують, за них платять люди. Щодня.
Перед війною прогнози психіатричних порушень в Англії сягали 4 млн людей, але в міру того, як тривав бліц-криг, кількість психіатричних порушень зменшився
2 випадки на тиждень Навіть епілептики помітили, що нападів стало менше
Подібне було в Алжирі, Лівані та під час інших воєн. Рівні депресії різко впали. Гіпотеза Лаєнса: «люди у мирних регіонах переживають депресію частіше, бо не можуть допомагати.
Соціальні звʼязки зміцнюються під час катастрофи. Катастфрофи створюють спільноти страждальців. Коли люди разом стають перед екзестмнціальрими загрозами, всі класи, раси, різниці зникають.
У людей є така глибока здатність допомагати одне одному і отримувати за це соціальні блага, що вони реагуляно реагують заради незнайомців. Ця схильність до ризику проявляється по різному у чоловіків і жінок Жінкам репродуктивного віку допомагають вдвічі частіше, ніж чоловікам
Племена ірокезів. Було два типи правителів. Сахеми — правителі мирного часу. І військові на період воєн. Що цікаво, що сахемів обирали переважно жінки. Правителі змінювались залежно від ситуації. І в кожного були свої цілі і інструменти.
Гострий птср еводювціоновучав у ссавців, щоб захищати їх. Не більше, ніж 20%, хто пережив травму, переживає довгі птср. Найнижчі показники птср було в агресивних дітей. Бо вони вивільнюють свої переживання.
Практично всі ссавці отримують користь від товариства. Навіть лабораторні щури швидше відновлюються з іншими щурами, а не на одинці.
Антропологи Корт, Гоффман та Абрамовіц, визначили три чинники, які, схоже, вирішальним чином впливають на повернення бійців до цивільного життя. Скидається на те, що Сполучені Штати займають низькі місця за всіма трьома. По-перше, згуртоване та егалітарне племінне суспільство дуже добре справляється з помʼякшенням наслідків травми, але за самою своєю природою багато сучасних суспільств є прямо протилежними: ієрархічними та такими, що відчужують. Велике багатство Америки, хоч і є благословінням у багатьох аспектах, дозволило розвиватися індивідуалістичному суспільству, яке потерпає від високого рівня депресії та тривоги. І одне, й інше корелює з хронічним ПТСР.По-друге, колишніх учасників бойових дій не слід розглядати як жертв або заохочувати їх сприймати себе жертвами. Мож-на бути глибоко травмованими, як, наприклад, пожежники че-рез загибель колег та мирних жителів, і водночас не розглядатися через призму жертви.
Сучасне суспільство має свою ціну, починаючи з того, чого воно коштує екосистемі, й закінчуючи втратами, які несе людська психіка. Однак найбільшою втратою, мабуть, буде втрата спіль-ноти. Якщо роду людському загрожує щось, чого ми зараз не усві-домлюємо, то це або вирішиться на рівні спільноти, або ні.
Повернувшись додому, сучасні ветерани часто усвідомлюють, що вони готові померти за свою країну, але не знають, як для неї жити. Важко зрозуміти, як жити для країни, яка регулярно розриває себе на шматки вздовж усіх можливих етнічних і демографічних кордонів. Різниця в доходах між багатими та бідними продовжує зростати, багато людей живуть у громадах, розділених за расовою ознакою, люди похилого віку здебільшого ізольовані від суспільного життя, а масові вбивства під час стрілянини відбуваються так часто, що залишаються у стрічці новин лише на день-два. Що ще гірше, політики час від часу звинувачують суперників у навмисних спробах завдати шкоди власній країні - звинувачення таке руйнівне для єдності групи, що більшість суспільств ми-нулого, ймовірно, карали б за нього як за форму державної зради.Це повне божевілля, й ветерани про це знають. Під час бою солдати фактично ігнорують расові, релігійні та політичні відмінності всередині свого взводу. Не дивно, що багато хто з них страждає від сильної депресії, коли повертається додому.
