"Русский мир": в Украине спокойно молятся за захват земель Россией
Категорія
Блоги
Дата публікації

"Русский мир": в Украине спокойно молятся за захват земель Россией

Микола Мединський
Микола Мединський

Про те, як церква Московського патріархату спокійно пропагує "руський мір" в Україні, "російське небо" над Києвом і захоплення нових земель РФ, - у відеоблозі капелана Миколи Мединського на ONLINE.UA

Московська імперія, намагаючись загарбати та знищити сусідні народи, загарбати їхні землі, завжди на початку намагалася знищити їхню культуру, писемність, мову, традицію, а натомість нав’язати свою.

Це відбувалося у XV столітті, це відбувалося в XVІ, XVІІ, XІХ-му... Але іноді, спілкуючись зі священиками Московського патріархату чи прихильниками "руського міра", можна почути: "Навіщо про це згадувати, це було давно, в минулому, давайте жити сьогоденням". Виникає запитання: а чи змінилося щось сьогодні в цьому напрямку?

Читайте також: У Московському патріархаті називають Київ російським містом і освячують церкви після бійців АТО

В мене у руках – "Акафістник". Видання Української православної церкви Московського патріархату. Виданий "Акафістник" із благословення Високопреосвященного Пилипа, митрополита Полтавського і Миргородського.

Начебто, на перший погляд, книжка, де повинні міститися пісні святим, де повинні висвітлюватися духовність, любов до Бога і любов до ближнього. Коли ми звертаємося до змісту - так воно і є. У пропонованій збірці зібрані акафісти до Пресвятої Богородиці та святих угодників із проханням про різні духовні та життєві потреби.

Але які духовні та життєві потреби тут висвітлюються насправді? На це й поглянемо. Можна буде відразу почути заперечення прихильників "руського міра": навіть, якщо ми знайдемо щось таке, що є не духовним чи несе шкоду нашому народові: це ж видано з благословення певного єпископа, це його позиція. Це не висвітлює позицію цілої церкви... Та ні. Насправді, даний "Акафістник" затверджений Синодальним відділом релігійної освіти, катехізації і місіонерства Української православної церкви (Московського патріархату, - ONLINE.UA). Виданий він у 2013 році.

Давайте коротенько зробимо курс в історію. Як відбувалася боротьба Російської імперії з нашою культурою, як відбувалося знищення наших книг, нашого книгодрукування, нашої культури в минулі століття. Яка роль церкви тоді, в минулому, і яка роль Російської православної церкви, тобто Московського патріархату, в пропаганді "руського міра" та московської шовіністичної імперії сьогодні?

- 1626 рік: заборона в Московській державі української книжки загалом;

- 1689 рік: заборона Києво-Печерській лаврі друкувати книги без погодження з Москвою. Тобто, фактично, накладена цензура;

- 1690 рік: Московський собор засуджує на знищення книги українського видання, київського видання. Засуджує також українських письменників, таких, як Петро Могила, Баранович та інші. Більше того, Московська церква накладає прокляття і анафему;

- 1693 рік: патріарх Адріан заборонив привозити до Московської держави українські книги, а також посилає лист до Києва про заборону видання книг українською мовою.

Це лише дуже маленький, коротенький список того, як вони намагалися знищити нашу писемність, нашу культуру тоді, натомість завозили свої книги, нав’язували свою писемність і свою культуру.

Ближче до того, що маємо сьогодні. Дуже цікавий акафіст у цій книзі до Святої рівноапостольної великої княгині Ольги. Перш за все, на початку акафісту княгиня Ольга називається "першовибрана від російського роду". Ось, в першому кондаку.

Яке відношення має київська княгиня Ольга до російського роду - це надзвичайно велика таємниця. Далі що ми знаходимо? Це є пропаганда "руського міра", чи це є слово про Царство Боже?

"Радуйся, російського неба рання зірко, що над Києвом воссіяла". Насправді, над Києвом пропагується російське небо. Щось дуже воно все далеке від духовності...

Ідемо дальше: "Радуйся, страни нашия, російськая духовне сокровище". Так звана Українська православна церква називає своєю державою не Україну, а Росію. Знову ж таки - пряма пропаганда у храмах Московського патріархату "руського міра".

Далі: що ми можемо тут побачити цікавого? "Йому ж сьогодні вся Росія єдиними устами воспіває". Знову проводиться асоціація себе з Росією. Тобто, всі прихожани Московської церкви, котрі беруть участь у богослужінні за допомоги ось такої літератури, фактично, навіть на рівні підсвідомості, вже зомбуються ідеєю "руського міра".

Знову ж таки, "радуйся, пєрвая од землі російськая ліку святих прічтєнная". Княгиня Ольга називається першою святою, до лику святих російських причисленою. Яке відношення має княгиня Ольга до Росії і до сонму святих російських – таємниця для нас із вами.

Але. Коли ми продовжуємо читати цей акафіст, далі знаходимо щось таке, що можна назвати, в принципі, запаленням здорового глузду: "Радуйся, всєя Російськая дєржави заступніце і покровітєльніце. Радуйся, яко ізволєнієм Божиїм, дєржава Російськая нинє от моря до моря распространіся".

Я перепрошую, друзі. Знищення десятків, а може й сотень дрібних народів, загарбання чужих земель, проливання ріками крові тих, хто намагався протистояти сатанинській агресії Московської імперії Московська церква називає "ізволєнієм Божим".

Наскільки є велика заслуга і Богом благословенна справа захищати життя, землю, свого ближнього, настільки ж великим гріхом є агресія, загарбання. Тому що це переступ, в першу чергу, заповідей Божих – не вбий і не вкради. Як бачимо, Московська церква навчає абсолютно протилежного.

І що ми бачимо на завершення? В кінцевій молитві акафісту знову княгиня Ольга називається княгинею російською. "О, Святая равноапостольная вєлікая княгінє Ольго, пєрвоугодніце російськая".

Та і загалом. Протягом невеличкого акафісту ми знаходимо згадування 38 разів слова "Росія", чотири рази – "Київ", чотири рази – "Русь", ну і, відповідно, жодного разу – "Україна". Тож виникає саме собою запитання: що ми можемо очікувати від церкви, котра несе ідеологію імперії загарбника? Що ми можемо очікувати від людей, тим більше, в духовному стані, котрі явно пропагують брехню?

Батько брехні – диявол. Де є дух диявола, брехні, лукавства – там немає духа Христа. Тож виникає запитання: а чи потрібна нашому народові на нашій землі так звана церква, де немає духа Христа, де немає правди Божої? Хто має вуха слухати, нехай слухає. Хто має очі, щоб бачити – нехай дивиться.

Читайте також: "Руській мір" у Києві: в українській святині прославляють соціалізм і Росію

Залишаючись на онлайні ви даєте згоду на використання файлів cookies, які допомагають нам зробити ваше перебування тут ще зручнішим

Based on your browser and language settings, you might prefer the English version of our website. Would you like to switch?