Відчувати щастя в умовах нещастя — це мистецтво
Категорія
Блоги
Дата публікації

Відчувати щастя в умовах нещастя — це мистецтво

Віталій Луньов
Віталій Луньов

Ми не можемо нескінченно жити в парадигмі війни — ми маємо також жити в парадигмі норми. Це два ключових моменти, де з’являється психопатологія в стосунках та банальна заздрість через неможливість одних відчувати те, що відчувають інші.

Ніхто не має права нав’язувати українцям почуття провини

Мене дуже дивує почуття провини через святкування будь-якого свята, пов'язаного з тим, що є елементом нашої культури.

Якщо є якесь свято чи подія, які синхронно щороку, чи через певний відрізок часу, відбуваються, то чому виникає почуття провини за здатність радіти, щоб синхронізуватися всім в одному соціальному часі? Це мене як психолога дуже сильно дивує.

Це з самого початку виглядає як спекуляція на тлі наших почуттів до здатності відчувати радість та щастя, блаженство, настрій — що завгодно.

Чому ми про це говоримо? Тому що маємо запит від суспільства: чи можна радіти?; чи можна бути щасливими?; чи можна в інший спосіб розкрити свої почуття?

Ми всі живемо постійно у війні, але не можемо змусити всіх відчувати те саме, що відчуваємо ми.

От в чому полягає ідея психології. Психологія — дуже індивідуальна.

Якщо ти дозволяєш собі відчути почуття радості, щастя за щось, то все це обумовлене війною й пов’язане з тим контекстом, в якому ми живемо.

На фронті воюють не лише чоловіки, але й їхні жінки, діти, усе оточення, адже вони також постійно знаходяться в тому ж самому дискурсі, але в різних умовах.

Навіть коли ми беремо психологічні профілі, портрети чи клінічну діагностику, то бачимо тотожність того, що відчувають одні та інші.

Коли ми безпосередньо працюємо як психологи з хлопцями, які воюють, то дивуємося тому, що у них умовно кращі психологічні показники, ніж у решти людей.

Бо вони є адаптованими через безпосередню присутність в тій ситуації, яку ми собі лише уявляємо.

Кожний українець повинен ухвалювати індивідуальне рішення

Питання індивідуальності та індивідуального рішення полягає в тому, що кожен з нас робить свій вибір самостійно: чи буду я святкувати різдвяно-новорічні свята? Як я буду це робити?

Ми не можемо нав’язати всім якийсь психологічний чи соціальний контекст про те, що всі щось повинні чи не мають права робити. Це взагалі принизливо для людини, адже нагадує СРСР.

Так, ми завдячуємо нашим героям, цінуємо їхні подвиги.

Однак хіба ж ялинка чи будь-який інший атрибут свята хоч якось пов’язаний з ідеєю знецінення героїчного шляху наших воїнів? Жодним чином.

Ми маємо собі дозволити відчуття свята, яке буде обумовлене тим контекстом, в якому ми живемо.

Нам не варто постійно демонструвати ідею способу життя, який не пов’язаний з перемогою, відчуттям щастя та надійності буття. Саме в цьому є проблема.

Це ж мистецтво — відчувати щастя в умовах нещастя. Як ми це можемо заборонити?.. Нас постійно звідусіль бомблять, й навіщо нам травматизувати себе через заборону на виявлення почуттів?

Залишаючись на онлайні ви даєте згоду на використання файлів cookies, які допомагають нам зробити ваше перебування тут ще зручнішим

Based on your browser and language settings, you might prefer the English version of our website. Would you like to switch?